Ходжу в художню школу, вчусь малювати. Дивуюсь власній незрабності, своїм незграбним рукам. Малюю, штрихую, гострю олівці, витираю, знову малюю. Важко, нудно, негарно. Розраховую на успіх (інакше навіщо братись?), але він як віддалена перспектива, за горами. І ось бачу пост у френдстрічці, у френда [info]Шмуеля. І з’являється натхнення, і з’являється віра в себе. Неможливе можливе, друзі.

http://shmulick.livejournal.com/80924.html

3,5 місяці
Між цими двома портретами лише три з половиною місяці занять по 1-2 рази на тиждень.