Сьогодні з Льолькою та подругою Наталкою відвідали магазин Jysk що на південно-західному. Оля пішла купити якихось харчів в Фуршет, а я справив Наталці компанію на перекурі.
Почули пронизливе нявчання, з-під коліс припаркованого поруч зі входом Mitsubisi Outlander (прихована реклама!), з довгої чорної мордочки на нас дивилися два великі сіро-блакитні ока. Я покликав кота, простягнув руку. Кіт довірливо підійшов та почав тертись об руку. Одразу було видно, що тварина свійська, довірлива, але дуже-дуже худа. Мимольотний погляд під хвіст показав що то хлопчик (та ще й який!). Судячи з розмірів (кота, а не того самого), це майже кошеня, 6-8 місяців, хоча можу помилятись, може він старший та голодніший. Брудний, худий, з довгими чорними вухами, але дуже гарний кіт, сіамського забарвлення - серце ставало від жалості.
Миттєво було розшукано Льольку, пішли дивитись на кота. Було виявлено що у хлопчика щось з вухами, схоже на вушного кліща. Я вирішив брати таксо та везти його до знайомого ветеринара, на огляд. Я не знав що робити, куди потім дівати кота, в мене дома є вже Річард, але залишити тварину напризволяще навіть не спало на думку. Я планував відгодувати тварюку та й віддати в хороші руки через газету безкоштовних об’яв.
Взяли таксі. Я кота віз в руках, кіт вів себе дуже неспокійно, постійно крутився, постійно тихенько нявкав, не зупиняючись робив “топотушку”, навіть разів з десяток мене ніжно кусав за руку. По дорозі придумав йому ім’я - Юська, від назви магазину Юск. Приїхали до дому Миколи Григоровича, ветеринара. Він подивився кота, вколов в нього три уколи, подивився в вуха, сказав що це справді вушний кліщ. Думка їхати додому з новим котом одразу відпала - не хотілося заразити свого рідного Річі. Мамі кота не віддаси - в неї і так є кішка, та постійно товчуться вдома двоє приблудних котів. [info]Брат Юра ще не переселився в південно-західний район в квартиру батьків. Чи може переселився? Набираю його номер, питаю, чи ти вже переселився і чи не хочеш дуже гарного сіамського кота? Він відповів що дійсно, переселився і одразу без ввагань погодився на тварину. Ми взяли таксі, поїхали в південно-західний, до Юри додому. Вдома в Юри було із посуду лише три келихи для пива і одна чашка для чаю. Більше ніякого посуду не знайшлось. Врешті-решт знайшли дві кришталеві попільнички, в одну насипали трохи сухого корму, в іншу налили води. Кіт почав їсти, він їв ті зернята віскасу не розжовуючи, жадібно, неначе не їв цілий тиждень (а хто зна скільки він дійсно не їв). Щоб не зробити котику зле, ми обмежили його раціон однією маленькою тарілочкою (попільничкою!) кітікету, залишивши вдосталь води, а самі пішли пити пиво та поздоровлювати братика з новосіллям.

Я думаю що кіт втратив одне життя з своїх дев’яти, те життя померло голодною смертю. Залишилось вісім. Я думаю кіт гідно ними скористається.

P.S. Виникла колізія. З давніх давен Юру ми в сім’ї називаємо Юською, на польський кшталт. Новий кіт теж Юська, але на датський манер. Як тепер їх розрізняти?

P.P.S. Коли дописував ці рядки, за вікном почав бухати салют. Бухав хвилин десять, поруч і був дуже гарний. Непогане завершення напруженого дня.

P.P.P.S. Юська старший після візиту до нього в гості відвідав мене. Ми з Олею почали копирсатись в “закромах родіни” та надавали йому посуду, чашок, каструльок, ножів (жадібний Юра зажав п’ять копійок і дав лише одну), пательню, відеомагнітофон і телевізор. Для нього цей кіт теж був дуже вдалим :)